|
Василь Шукайло
Курча з печаткою (Байка)
Колись та якось одному Курчатку дали ключі від сейфа і печатку.
Зібрало жовтодзьобе всіх птахів з лісів, гаїв, садочків та дахів
і пропищало: "Я прийшло до вас наводить лад серед пташиних мас.
Отож мені доводиться притьма піднятися над вами усіма, ні з ким
тісної дружби не водить, щоб всіх по справедливості судить!"
"Похвально!" - всі на ту озвались річ, знялись та й розлетілись
навсібіч. І знов живуть, як і раніш жили: в озерах - лебеді,
в ущелинах - орли, усяк по-своєму щебече і співа, парується і
їжу здобува.
Усім турбот і клопотів стача...
А що ж то поробля мале Курча?
Курча - Курчам: пшонце собі клює та всім птахам інструкції дає:
як їм латати, гнізда вить, співать, шукати пару, їжу здобувать.
А головне - воно усіх за це примусило носить йому пшонце.
Аякже: в нього ключик і печать - відрядження у вирій відмічать!..
...Ну, чи й не птиця ж, Господи, прости: не встигло ще й до
курки дорости, а сіло за начальницьким столом - і вже піднятись
пнеться над Орлом!
Та хто ж це буде слухатись його?!
Один був не послухався... Ого: враз налетіла Круків зграя зла -
зухвальця до пір'їнки обскубла!..
Отож коли Курча тебе повча - не гарячкуй і не рубай зплеча, а
роздивися, що воно за Крук над ним сидить... Ото б його - до рук!
Нарцис
З античних побрехеньок
Вродливого Нарциса покохала
красуня Ехо, німфа молода.
За ним, сердешна, день і ніч зітхала,
а він собі міркує: "Не біда!
Подумаєш, богиня! Нав'язалась...
Та бачили ми кралечок таких!
Моргну бровою, як збіжиться зараз
їх виводок - принадних і палких".
Що дівка сохне - тим він не журився,
вчащав собі щоночі до повій.
Вона ж зійшла слізьми... І залишився
лиш голосок тонесенькій по ній.
Звідтоді, де б не був ти: в лісі, л лузі, -
ото лиш крикни: "Ехо!", - як вона
враз: "Ехо, Ехо..." - озоветься в тузі,
гукне - й нема. От як у нас луна.
А наш піжончик дер ще вище носа,
ходив, мов пава, розпустивши хвіст.
За теє Афродіта злотокоса
йому й помстилась: втюрився Нарцис.
Але ж не в тім, послухайте, біда вся:
нехай тулив би кралечку до уст, -
та от яка рахуба: закохався
у... власне відображення той хлюст!
Отож, бувало, з рання і до ночі
сидів собі над річкою, мов пень,
у тиху воду витріщивши очі,
І шморгав носом жалібно весь день.
Не їв, не спав, весь витончився в нитку
(отак любов проклята догриза!),
і зрештою перетворивсь у квітку,
а тую квітку злопала коза.
Й, лишивши по собі сліди виразні -
дві купки крем'яшків, - сказала: "Ме-ке-ке!"
...Мужчини! Будьте з дамами люб'язні,
а то і з вами буде отаке.
Прощальне слово комарові, який пив мою кров
О, вибачай мені, комарю,
за те, що я тебе ударю:
їй-право, я б тебе не бив,
якби ти кров мою не пив.
На тебе зла я не тримаю,
та все ж тебе пришльопнуть маю.
А втім... Гей, що це я роблю:
я ж власну кров при тім проллю!
Ти ж став мені вже кровним братом -
і щоб тебе оце я стратив?!
Та ні, даруй: таки влуплю...
Навіщо ж кров ти п'єш мою?
У мене й так тих братців кровних -
від найдрібніших до верховних,
захисників моїх і слуг -
до біса розвелось навкруг.
Чи мало п'ють із мене крівці
ті ж кровопивці-податківці,
а я тихенько їм корюсь -
не суперечу й не сварюсь!
А комунальники-вампіри
з моєї ж власної квартири
висмоктують та-акий навар!..
А їх і пальчиком не вдар?!
О, скільки ж їх, тих кровососів -
нових часів новітніх босів,
стосунків ринкових стовпів,
що гірш від гедзів і клопів!
Вони дзижчать на "мерсах", "хондах"
і стережуть мій кожен подих,
в очах у них - жадоба й лють, -
і кров мою все п'ють та й п'ють!
П'ють без жалю і без пощади...
То що ж це, маю всім прощати?!
Ні, вкорочу тобі хоч вік!
Молися!.. Хлоп!.. Бандюга, втік...
(Взято із газети "Веселі вісті")
|
