На цьому світі в кожного є начальник. Принаймні у дев'яносто дев'яти цілих і дев'яности сотих процента. Був начальник і в мене - статурний чоловік, поважний. І дуже розумний (це я не для годиться кажу). І над своїми вадами підсміювався, і підлеглим не потурав, і вказівки вмів давати. А лестощів не любив (хоч і виявляв "принциповість" щодо тих, які його критикували). Але ж хто не без гріха!
   Одне слово - справжній начальник.
   А до того всього, ще й турботливий, як батько рідний. А надто до мене. Якось мені пощастило урвати собі двадцять днів відпочинку на морі. Двадцять днів на морі! Сонце, гарячий пісок, хлюпотливі хвилі, голубий бриз! Розкіш!
   Збори в дорогу, ахи та охи... Нарешті і я побуваю на Лазурному березі. Та ще й із своєю циганкою та циганчатами!..
   І я поїхав.
   І благополучно прибув на місце.
   І чудово влаштувався.
   І сонячні ванни приймав за всіма припасами медицини.
   Але саме тоді, коли я був на вершині блаженства і вже повірив, що знайшов рай на землі, - бах! - телеграма:
   "Негайно з'явитися до начальника!"
   "Непорозуміння, - думаю я. - Він у столиці, а я на морі..."
   Бах! - друга телеграма такого ж змісту... Я більше не роздумував. Поспіхом спакувався, підхопив ошелешену циганку та зарюмсаних циганчат і гайнув на поїзд.
   Вранці я вже був на роботі.
   - Товаришу начальник, ваш наказ виконано - ось я.
   - А-а, то це ти? Здається, ти стоїш у черзі на квартиру...
   - Стою...
   - От бачиш, я не забув. Турбота про підлеглого - насамперед! Ага... на жаль, у цьому році не передбачається. На наступний - більш імовірно, але побоююсь, що... Оце й усе... Ти вільний!
   Тоді я розповів йому одну історійку, яку він ласкаво зволив вислухати. На Далекому Сході за царських часів служив красень капітан Бондаренко, командир одного з кораблів Тихоокеанського флоту, нечуваний гульвіса і серцеїд. Та найбільше він уславився тим, що знав назубок коли і якого святого день.
   І от якось він одержує телеграму з самого Пітера:
   "Згідно з наказом головнокомандуючого, капітанові Бондаренку слід негайно з'явитися до його сіятельства адмірала!"
   Сполошився увесь Владивосток: що б це могло означати? Зрештою вирішили - капітана Бондаренка чекає "злет" по шаблях військово-морської ієрархічної драбини, блискуча кар'єра.
   Бенкети - їли й пили донесхочу.
   Поздоровлення.
   Поклони - кожен один поперед одного спішив похвалитися своїм приятелюванням з Бондаренком, чи було воно насправді, а чи ні.
   Урочисті проводи.
   І от - оскільки залізниці ще не було - в дорогу вирушають легендарні російські трійки.
   Дзень-дзелень, дзень-дзелень! День, два, три, тиждень, два, місяць, два...
   І аж на третій місяць, одного похмурого ранку, перед адміралом виструнчилась брава постать капітана Бондаренка.
   - Ваше високоблагородіє, згідно з вашим наказом капітан Бондаренко прибув!
   Високе благородіє втомлено підвело чавунну голову, пожувало кінчик своєї чималенької люльки і спантеличено глипнуло на нього.
   - Що у вас!
   - Прибув згідно з вашим наказом, ваше високоблагородіє.
   - Хто ви такий?
   - Капітан Бондаренко, ваше високоблагородіє. Капітан Бондаренко з Владивостока! І тут адміралове обличчя проясніло.
   - То це ви?
   - Так точно, ваше високоблагородіє!
   - Кажуть, ніби ви знаєте напам'ять дні всіх святих. Це правда?
   - Так точно, ваше високоблагородіє!
   - Коли день великомучениці Варвари?
   - Четвертого грудня, ваше високоблагородіє!
   - Святого Івана Предтечі?
   - Сьомого січня, ваше високоблагородіє!
   - Святого Миколи Чудотворця?
   - Шостого грудня, ваше високоблагородіє.
   - Святого мученика Ферапонта?
   - 27 травня, ваше високоблагородіє?
   - Молодець, усе знає!
   Високоблагородіє знову встромив собі у зуби люльку і понурився за столом. Потім, наче згадавши щось, відсутнім поглядом глянув на зрошеного холодним потом капітана і ледь чутно кинув:
   - Ви вільні!
   І знову "дзень-дзелень, дзень-дзелень" знаменитих російських трійок, але цього вже разу з Пітера до Владивостока. Знову три місяці важкої дороги.
   - І це все для того, щоб пересвідчитися, чи капітан Бондаренко справді знає напам'ять усіх святих? - перебив мою розповідь здивований начальник.
   - Тільки для того!
   - То адмірал просто йолоп!
   - Йолоп! - погодився я і невинно запитав: - Інших справ у вас до мене немає?
   - Немає, - втомлено відказав він і, позіхнувши, додав:- Займайтеся своїми справами. Якщо у мене буде щось нове, я тебе викличу.
   Я подякував йому і пішов займатися своїми справами, втішений виявленою до мене увагою. Все-таки мені пощастило більше, ніж бідолашному Бондаренкові - де Чорне море, а де Владивосток! До того ж зараз є залізниця. Та й літаки...